Упізнай героя за цитатою

♦ Прочитайте цитату, визначте за нею автора, назву та героя твору.

1.  «Мав благородне, велике серце, він перший зглянувся на людей, навчив їх будувати світлі житла, плавати на човнах, приручати тварин».

2.  «Збагнувши, як обдурив його Прометей заради тих смертних нікчем, страшно загримів він з темнохмарногО Олімпу і жбурнув на землю вогненні стріли-блискавки».

3.  «Він був кульгавий з дитинства, бо колись розгнівався на нього Зевс і, схопивши малого за ногу, швиргонув геть з Олімпу».

4.  «Колись вона була смертна дівчина, аргорська царівна, така гарна, що в неї закохався сам Зевс».

5.  «Виліз на скелю і дужими руками розірвав Прометеєві пута».

6.  «Наймогутніший грецький герой мав трудне життя, сповнене великих турбот, страждань і тяжкої виснажливої праці».

7.  «Цар довго не міг отямитись — не так з переляку, як з розпачу: адже Геракл знову повернувся переможцем з тяжкого випробування»

8.  «Мав три голови на одній довгій шиї, велику гриву з отруйних гадюк, а замість хвоста у нього звивався дракон».

9.  «Мав на ногах невеличкі золоті крильцята і через те так швидко йшов, наче летів, а за ним поспішав і Геракл».

10.     «Перший стрибнув і щосили стиснув собаці шию. Скажена крутилися і гарчали три собачі голови, та не могли дістати героя».

11.     «О Круче, коли б ти мав також розум, тобі більше не бракувало б нічого, щоб стати царем».

12.     «Отак і ви, діти, якщо будете дружні, вас не подолають вороги, коли ж житимете в незгоді, вас легко переможуть».

13. «Напевно, кару Бог послав нам за чиюсь тяжку провину».

14. «Сумлінність ваша може всім бути за взірець».

15. «Як, нахабо, смієш ти мутити потік цей прохолодний мій...»

16. «Насмілюсь вам сказать, що воду в ручаю від Світлості я  нижче кроків на сто п’ю».

17. «За ним женеться чоловік у ситцевій накрохмаленій сорочці й розстебнутій жилетці. Він біжить і, подавшись тулубом уперед, падає на
землю й хапає собаку за задні лапи».

18. «Чий собака? Я цього так не залишу. Я покажу вам, як собак розпускати».

19. «Це не Наш, це генералового брата, що оце приїхав. Наш не охочий до хортів. Брат їхній охочий».

20. «Служу, милий мій! Колезьким асесором уже другий рік, і Станіслава маю. Платня погана... ну, та Бог з нею!»

21. «Ні, голубе мій, бери вище. Я вже до таємного дослужився... Дві звізди маю» .

22. «Він умів міцно схопити людину, як кліщами, придушити, скрутити, згребти. Це був старий грішник — заздрий, жадібний, твердий і гострий, як кремінь, але жодне кресало не могло викресати із нього благородної іскри».

23. «Цей гість був чудна істота: він мав дитячу постать, однак був більше схожий на діда; але якийсь дивний простір одсовував й від очей і зменшував у дитину».

24. «Був покритий чорною шатою — вона закривала йому обличчя, голову й тіло; видно було тільки простягнуту руку».

25. «Я шануватиму в своєму серці Різдво і думатиму про нього цілий рік! Я спокутую минуле теперішнім і майбутнім. Усі три духи будуть завжди зі» мною. Я не забуду їхньої науки. О, скажи мені» що я можу стерти напис з цього могильного напису».

26.  «Я вирішив зразу ж дістатися на корабель, щоб узяти провізію й інші речі».

27.  «Я був вражений до глибини душі і тільки тепер зрозумів, як безглуздо братися за роботу, коли ще не відомо, скільки вона вимагає часу
і пращ і чи стане сили довести її до кінця».

28.  «Нещасний утікач, дарма, що я вбив обох його ворогів, був до того наляканий вогнем і гуркотом пострілу, що втратив здібність рухатися;
він стояв, як прикутий до місця, не знаючи, на що зважитись: бігти чи залишатися зі мною».

29.  «Тільки один на борту чоловік не був американець за походженням. Родом він був із Португалії, але добре знав англійську мову» На шхуні
він виконував скромну роботу кока».

30.  «Середній на зріст, міцно збудований, чорнявий, із синіми рішучими очима».

31. «Це був середнього зросту, міцно збудований  чоловік років під сорок. Жваві очі, посріблені сивиною чуприна й борода, засмагле, аж чорне обличчя, мов у того кочовика, що все своє життя мандрував на вільному повітрі по лісах та рівнинах».

32.   «Юнак то впадав у розпач, то переймався надією. Він додав зневіру і був ладен скористатися з найменшої можливості діяти. Тільки не опускати рук ».

33.   «Він оддав би все своє багатство, щоб тільки викупити дружину й сина. Він би вирушив до Африки, нехтуючи небезпекою, і хтозна, що б
учинили з ним усі ті мерзотники».

34.   «На оголеному до пояса тілі юнака виднілися сліди тортур, яким його піддали за наказом Негору. Він спокійно чекав смерті. Він знав: надії на порятунок немає».

35.   «Він вийшов, кульгаючи, на той берег і подався далі, не озираючись». 

36. «Він не заблудив, дарма, що зостався один. Він знав, що незабаром дістанеться до берега озерця, порослого усохшими ялинами й сосна-
ми...»

1.  «Куди їде — туди вулиця, куди верне — туди провулок. Не стільки сам бив, скільки конем топтав».

2. «Юнак подякував дядькові за добрі побажання й почав ладнатися в дорогу. Він не брав із собою жодних речей, однак подбав, щоб у його
тисового лука була нова тятива, а в широкому сагайдаку — найпряміші і найдзвінкіші стріли».

3. «Він. поспішає і враз збігає вниз безстрашно і кроком твердим ступає між звіром тим, і бере рукавичку відважно».

4.  Хлопчику любий, іди ж до нас!

     Дочки мої у танку в цей час,

     Дочки мої тебе вийдуть стрічать,

     Вітати, співати, тебе колихать.

5.  Він спершись рукою на бранне сідло,

      Злізає з коня мовчазливо.

6. «Наказав їх поставить на кручі й мовив: “Старий, ти сина й себе порятуєш, лиш тайну трунку відкрий”».

7.  Я до іспанського,— каже, порогу
Став із уклоном глибоким,

     Ващому буду молитися богу,

      Вірити вашим пророкам.

8. «Він чоловік прямої, але запальної і нетерплячої вдачі. Зріст вів мав не вищий від середнього. Русяве волосся, розчесане посередині на
проділ, спадало аж на плечі; сивина в ньому ледве ввдніла...»

9. «Мала прегарну жіночну фігуру й була висока, але не аж така висока, щоб це впадало в очі. Лице вона мала біле-пребіле, проте довершена форма голови і шляхетні риси обличчя не допускали до думки про безбарвність, часом поєднану з вродою занадто білолицих блондинок. Ясні блакитні очі під витончено вигнутими темними бровами, що надавали виразності
чолу, були неначе спроможні і запалювати, і власкавлювати, і наказувати, і благати».

10. «Він довго й щасливо жив з Ровеною, бо з молодих літ їх поєднувало взаємне кохання».

11. «Середнє шатро, найпочесніше, було надане тому, чия слава, як митця в усіх лицарських вправах, а також близький зв’язок із тими лицарями, котрі влаштовували цей турнір, спонукали їх не тільки прийняти його до числа тих, що кидали виклик, а навіть обрати його своїм старшиною і проводирем».

12. «Новий шукач удачі мав зріст не дуже і вищий від середнього й скоріше струнку, ніж дебелу статуру, його крицевий обладунок був щедро оздоблений золотим карбуванням, герб на щиті зображував молодого дубка, вирваного з корінням, з іспанським словом Desdichado».

13. «Перекажіть великому магістрові, що я наполягаю на своїй невинності, не визнаю, що я заслуговую страти, й не хочу сама бути винною в пролитті власної крові».

14. «Тепер він мав виконати свій обов’язок — назвати лицарів, котрі найдужче відзначились у бою. І він вирішив, що героєм дня треба ви-
знати того лицаря, котрому глядацтво дало прізвисько Чорний Нероба».

15. «Не слухай, синку, матері: вона баба, вона нічого не знає. Які вам пестощі? Ваші пестощі — чисте поле та добрий кінь: ось ваші пестощі».

16. «Бідна старенька, звикнувши вже до вчинків свого чоловіка, сумно дивилася, сидячи на лаві. Вона не сміла нічого сказати, але, почувши про таке страшне для неї рішення, не могла вдержатись від сліз».

17. «Він розлігся на килимі, укрився баранячим кожухом, бо повітря вночі було холодне».

18.  «Чотири роки закопував він свого букваря в землю, і чотири рази, вибивши його немилосердно, купували йому нового».

19.  «Потреба кохання спалахнула в ньому гостро, коли він перейшов за вісімнадцять років. Він старанно приховував від своїх товаришів ці прояви пристрасної юнацької душі...»

20.   «Все обличчя її було смагляве, змарніле від недуги; широкі вилиці дуже виступали над опалими під ними щоками; вузькі очі підіймалися дугастим розрізом догори»

21.   «Вітчизна є те, чого шукає душа наша, що миліше для неї над усе. Вітчизна моя — ти! Ось моя вітчизна».

22.   «Вона взяла хліб і піднесла його до рота. Затамувавши подих, дивився Андрій, як вона ламала його блискучими пальцями своїми і їла».

23.   «Просто під саме серце влучила йому куля, але зібрав старий весь дух свій і сказав: “Не жалко розлучатися зі світом. Дай Боже, і всякому такої
смерті. Нехай же славиться до кінця віку Руська”».

24.   «Батько любить свою дитину, мати любить свою дитину, дитина любить батька й матір. Але поріднитися по душі, а не по крові може сама тільки людина».

25.   «Як хлібний колос, підрізаний серпом, як молоде ягня, відчувши під серцем смертельне залізо, звісив він голову і повалився на траву; не
мовивши жодного слова».

26.   «Все закрутилося й перевернулося в очах його. На мить змішано блиснули перед ним голови, списи, дим, виблиски вогню, гілля дерев з листям, що мигнуло перед самими його очима. І гримнувся він, як підрізаний дуб, на землю. І туман повив його очі».

27.   «Прип’яли його залізними ланцюгами до стовбура, цвяхами прибили йому руки і, піднявши його вище, щоб звідусіль було видно козака,
заходилися розпалювати багаття».

28.    «Ви не хвилюйтеся. Я думаю, ніколи не можна знати, чи є в оповіданні Бог, поки воно не зовсім закінчене. Адже коли бракує всього двох слів, та навіть коли ще залишається зробити паузу після останнього слова, він може ще з’явитися».

29. «На Запорізьку Січ ніхто не хотів його брати з собою через те, що він усім здавався надто слабосилим, а чи, може, ще й замолодим. Якось
він був утік і добрався до найближчого монастиря, але ченці його не прийняли».

30. «Дід, що ходив зі своєю дванадцятиструнною бандурою по селах і співав про велику славу козаків, про їхню одвагу і вірність».

31. «Везли мене півтори тисячі найсильніших коней імператорських стаєнь, кожен зростом у чотири з половиною дюйми».

32. «Зростом він був майже на цілий мій ніготь вищий за всіх своїх придворних. Риси його обличчя тверді і мужні, ніс орлиний, шкіра
оливково-смаглява; постать струнка, тулуб, руки та ноги пропорційні».

33. «Раптом рука його з ложкою застигла, і старий повернув своє широке змарніле обличчя до дверей, звідки навскоси через стіл падала смуга світла й губилася в хатньому присмерку».

34. «Тим часом сліпий дід проходив уже сусіднім селом і заводив своїм лагідно-жалібним голосом тужну “Пісню про правду”».

35. «Тоді мені знов спало на думку спробувати розірвати пута. Але, відчувши пекучий біль на обличчі та руках, які вкрилися пухирями,
і, помітивши, що ворогів моїх тепер побільшало, я на мигах показав їм: хай вони роблять зі мною, що хочуть».

36. «Він раз у раз скликав державну владу, де обговорювали питання про мою подальшу долю».

37. «Не чекаючи відповіді, я того ж таки ранку подався до морського берега, де стояв наш флот. Там я захопив великий військовий корабель,
прив’язав до його носа канат, підняв якорі, роздягся, поклав у корабель свій одяг і тягнучи судно за собою, дістався до королівського порту Блефуску».

38. «Я стояв на килимку біля каміна і вертів у руках ціпок, забутий нашим учорашнім відвідувачем».

39. «Він виявився досить високою, худою людиною з довгим носом, що стирчав, немов дзьоб, між сірими, близько посадженими очима, які яскраво поблискували за золотою оправою окулярів».

40. «Досі моя розшукна діяльність минала в межах цього світу. Я борюся зі злом у міру своїх скромних сил і можливостей. Проте ви не будете заперечувати, що сліди на гравії — річ досить реальна?»

41. «Останньому було років тридцять. Невеликого зросту, кремезний, міцний, він справляв враження досить живої, здорової людини. Вираз
його обличчя видався мені впертим, карі очі сміливо дивилися на нас з-під густих темних брів».

42. «Біля цієї підпірки стояла людина, прив’язана до неї простирадлами, які вкутували її з голови до ніг, так що першої миті навіть не можна
було розібрати, хто це — чоловік чи жінка. За мить ми зірвали ці пута, вийняли кляп, і до наших ніг упала...»

43. «Нездатна поворухнутись, вона лежала на фарбованому залізному ліжку, дивлячись крізь невеличкі шибки голландського вікна на
глуху стіну сусіднього мурованого будинку».

44. «Він жив на першому поверсі, йому вже перевалило за 60, і борода в нього, як у скульптури Мікеланджело “Мойсей” кільцями спускалася з його голови на тіло карлика».

45. «Вона розповіла старому про химери Джонсі і про свої побоювання відносно того, як би її подруга, легенька й тендітна, немов листок, не
відлетіла від них, коли зв’язок зі світом у неї ще послабшає».

46. «Він уже й сам не знав, чим керується, коли веде літак. Не думаючи, він знав з точністю до одного фута, де посадити машину

47. «Це була та сама дитина, з тим самим обличчям, яке він зовсім недавно вперше розгледів... Хлопчина зовсім не думає, що було здорово, але настане час і він зрозуміє»

48. Я убит подо Ржевом,

       В безымянном болоте,

      В пятой роте, на левом,

      Прижестоком налёте.

49.     «Мабуть, я таки в Бендорфі, себто вдома, і якби в мене не ця страшенна гарячка, я міг би твердити напевне, що я в якійсь класичній гімназії».

50.     «Я стенувся, відчувши укол у ліве стегно, хотів був підвестися на лікті і не зміг, а проте встиг поглянути на себе й побачив, що в мене немає обох
рук, немає правої ноги».

51.     «В цю недобру пору бездоріжжя мені довелось їхати в станицю Букановську. Ми з товаришем виїхали до схід сонця».

52.     «Хлопчик був одягнений просто, але добротно, і те, як лежала на ньому підбита благенькою, ношеною вже цигейкою довгопола курточка,
і те, що маленькі чобітки були пошиті так, щоб узувати їх на вовняні шкарпетки».

53.     «Сам я родом з Воронезької губернії, тисяча дев’ятисотого року народження. В громадянську війну був у Червоній Армії».

54.  «Тяжко мені, браток, згадувати, а ще тяжче розказувати про те, що довелося пережити в полоні. Як згадаєш нелюдські муки, які довелося витерпіти там, у Німеччині...»

55.  «Але він дивиться пильно-пильно й каже: “Ти хоч закуси перед смертю”».

56.  «Гладун мій відкинувся на спинку сидіння, тихенько хропе, наче в жінки під боком».

57.  «Через рік з відзнакою закінчив училище, пішов на фронт і от уже пише, що в званні капітана командує батареєю».

58.  «Закипіла тут у мені пекуча сльоза, і я одразу вирішив: не бути тому, щоб нам нарізно пропадати! Візьму його за свого».

59.  «А він як учепився мені за шию рученятами, так і не одірвався до самого місця. Припав своєю щокою до моєї неголеної щоки, наче при-
лип».

60.  «З тяжким смутком дивився я їм услід... Може, й обійшлося б усе гаразд під час нашого прощання, та Ванюшка, відійшовши кілька кроків і заплітаючи куцими ніжками, обернувся на ходу до мене лицем, помахав рожевою ручкою».